Схоплювання землі навколо себе і додання їй певної бажаної людині форми відноситься є і початок виготовлення перших знарядь, і перші витоки домобудівництва. Обидві діяльності на певному рівні міркування про них суть одне й те саме. Археологи та етнографи, які вивчають життя первісних народів, кажуть, що перше житло, яке наші предки почали влаштовувати собі після того, перестали жити в печерах (природному притулок), були ямки в піску, які навіть не стільки викопувалися, скільки видавлювали рухами всього тіла, коли людина влаштовувався на нічліг. Іноді дно таких ямок встеляли травою і гілками, на зразок того, як птахи влаштовують гнізда, а навколо робили невеликий накат, валик для захисту від вітру, вітрової заслін. На одну, а то й не на одну ніч таке гніздо ставало людським будинком. Потім для житла викопувалися в землі понад глибокі приміщення, як нори у тварин.
Мабуть, перші знаряддя праці створювалися (крім каменів) також з землі (глини), яку висушували, а потім обпалювали. Додамо, що не менш важливим, ніж виготовлення знарядь, було для первісної людини вміння ліпити з глини фігурки, що зображають тварин, людські істоти чи якихось уявних персонажів – давно померлих предків, духів, божественних істот. Створювалися ці зображення в магічних, міфологічних і релігійних цілях, і служили засобом управління людською свідомістю і поведінкою. За допомогою таких зображень люди намагалися представити собі пристрій світобудови, сили, які їм управляють; взаємний зв’язок явищ і взагалі все, що так чи інакше займало їхні думки. Такі ж функції виконував, звичайно, і первісний театр. Все це було частиною будинку, домашнього оточення, культурного середовища проживання.
Макраме – в’язання вузлів. Пам’ятаєте, як Олексій Львович, коли говорив у своєму вступному слові про навчальні модулях за технологією, назвав і недавно їм самим закінчений модуль, присвячений вузлах? Пристрою вузлів і вмінню їх в’язати?
В’язання вузлів та плетіння кошиків (знову ж таки макраме) – найдавніші види культурної діяльності людства. В Олексія Львовича, за походженням математика, є на рахунок вузлів і більш хитрий задум: з їх допомогою він має намір навчати дітей або, вірніше, розвивати в них здатність до осягнення понять топології – одного з найбільш складних і тонких розділів вищої математики. Навчаючи дітей в’язання вузлів, він заодно навчає першокласників і тій логіці просторових уявлень і перетворень, яка зазвичай вважається доступною лише студентам математичного факультету в університеті.
Коротше, все діяльності, вами названі, можуть розглядатися нами як якась базова платформа шкільної технології, на якій можуть надбудовувати все більш складні і високі ступені, поверхи, рівні, провідні дітей до вершин наукового пізнання і володіння найбільш сучасними технологічними засобами. < / p>
Візьмемо ліплення з глини. Рано чи пізно ми повинні будемо ввести термообробку □ випал. Тут одразу вивчення природи вогню, способів його добування і підтримки. Сам процес випалу дає нам можливість торкнутися питання переходу будови речовини з одного стану в інший – це вже початок хімії.
До речі, як робилися з глини досить великі судини в тих часи, коли гончарне коло ще не був відомий? Спершу робили внутрішню болванку, каркас із щільно сплетених прутів, або брали витесані з дерева болванку. Цей каркас, або болванку обкладали з усіх боків сирої глиною; зазвичай цим були зайняті кілька людей, як правило – жінки, які, мабуть, були винахідниками гончарної справи взагалі. Вони зачерпували долонями глину з якогось природного її родовища, і йшли одна за одною, обходячи каркас по колу і роблячи глиняні наліпки. Виходило спочатку щось досить кострубато і непоказну, але потім вони розгладжували горби і нерівності долонями і надавали стінок цілком гладку поверхню. У кінці процесу внутрішнє наповнення спалювали, домагаючись потрібного затвердіння глини, і отримували посудину, придатний для зберігання в ньому зерна і навіть води.